Подарунок

(автор ілюстрації: eltowergo)

(Автор ілюстрації: eltowergo)

- Що це таке, скотина така? - закричала Василиса і вдарила сплячого Івана ганчіркою.

- А-а-а! - злякався Іван і звалився з ліжка, - За що?

- Що це таке, я тебе питаю? - повторила Василиса і показала долоню.

- Рука, - відповів Іван, - Ай! Чого б’єшся-то?

- У руці що?

Іван придивився.

- Волос якийсь, - промовив він, - Ай! Довгий білий волосся. Чи не вгадав чи що?

- Издеваешься?! - зойкнула Василиса, - Чий це волосся, я тебе питаю?

- Звідки я знаю, - відповів Іван, - Може твій. Ай! За що?

- Я, значить, тут для будинку, для сім’ї намагаюся, а ти по бабам гуляєш?

- За якими бабам? - здивувався Іван.

- По ось таким! - закричала Василиса і знову почала бити його ганчіркою.

Через деякий час вона сіла на підлогу і заплакала.

- І за що мені це? - заголосила Василиса, - Я йому те, се… А ще й від Змія рятував. У любові клявся. Навіщо рятував тоді, га? Краще б так і сиділа у в’язниці.

Іван обережно виглянув з-за грубки і ухилився від летить ганчірки.

- Вась, - обережно покликав він, - Не ходжу я ні за якими бабам. Може, з вулиці занесло?

- В кишені у тебе був, - завила Василиса.

- Так може це твоєї бабусі? Я у Яги якраз два дні тому був.

Василиса перестала плакати.

- А що це ти один робив у моєї бабусі? - вона широко розкрила очі, - Ти що ж це? З моєю бабусею?

- Бійся бога, Василиса, - серйозно відповів Іван, - У справі у неї я був.

- З якої це справі?

- Не скажу.

В очах Василини загорівся недобрий вогник.

- Чи не скажеш, значить? Добре. Зараз я батькові вісточку пошлю - він з тебе всі жили по одній витягне, відразу все розкажеш.

Іван затремтів.

- Навіщо батькові-то, Васілісушка, - ласкаво заговорив він, - У справі я був у неї, важливого. Не можу зараз розповісти.

- Це ти поки що не можеш, - так само ласкаво відповіла Василина, - Скоро інакше заговориш.

- Ех, - зітхнув Іван, - Як хочеш. До Язі я за порадою ходив.

- Яким ще радою? - глузливо запитала Василина.

- Що тобі на день народження подарувати, - відповів Іван.

- Ой.

Василиса села на ліжко, оглянула будинок і засміялася. Іван відвернувся і дивився у вікно.

- Іванко, - сказала Василина, - Вибач. Я як цей волосся побачила, відразу в голові все помутніло. Ні про що інше думати не могла.

Іван пирхнув.

- Вань, ну ти чого? Ти образився чи що? На що?

- З мене тут трохи жили не повитягали, - обурився Іван, - Ганчіркою побили. А ти ще питаєш.

- Ну прости мене, - Василиса почала обіймати Івана, - Я квочка! Добре? Я більше так не буду.

- Точно? - недовірливо запитав він.

- Точно! - підтвердила Василиса.

- Ну ладно, - відтанув Іван, - Прощаю.

Прядка



ЩЕ ПОЧИТАТИ